Вітаміни з кошика

Пропонований виховний захід можна проводити під час тижня біології, свят осені або врожаю. Матеріали заходу можна використати на уроках під час вивчення біології в 7, 9, 11 класах.

В актовій залі організовано виставку різних овочів, по стінах розклеєно стіннівки з різним цікавим матеріалом про овочі (див. додаток).

Учитель. Шановні учні! Сьогодні ми поведемо мову про неоціненні дари осені — овочі. Вони були і залишаються провідними в харчуванні людини. Чим багатший раціон рослинною зеленню, тим більше шансів на лікування багатьох захворювань. Крім того рослинна їжа є чудовим профілактичним засобом від багатьох недуг. Ця якість рослинних продуктів пов’язана з тим, що вони містять вітаміни, мінеральні елементи, органічні речовини, пектини, ферменти, кислоти та інші речовини. Отже, сьогодні йтиметься про цілющу силу супутників людини.

Капуста

Історик. Капуста — найдавніша овочева рослина. У працях давньоримського письменника і вченого Плінія Старшого згадується принаймі вісім видів капусти. У Римі вже тоді знали качанну, листяну, гіллясту, брокколі, кольрабі та інші види цієї культури.

Київська Русь запозичила культуру капусти від римлян разом з її латинською назвою «капутум» (голова). Цей термін прижився і в мові інших народів (у естонців — «капсас», марійців — «кавшта»).

Еколог. Капуста очищає повітря навколо себе. Нею можна чистити килими — вовняні та синтетичні. З цією метою капусту крають на кілька частин, діючи ними як щітками.

Косметолог. Косметична маска з квашеної капусти добре діє на жирну шкіру. Роблять її так: раз на тиждень накладають на обличчя, прикривають серветкою, яку притримують руками. Через 25 хвилин знімають, а лице змащують кремом.

Лікар. Капуста — смачний, з лікувальними властивостями продукт споживання. Здавна вважають, що вона зміцнює організм, надає йому стійкості проти різних захворювань, утамовує головний біль, розвіює безсоння. Цей овоч у шані в народній медицині в багатьох країнах, особливо в нас.

Ведучий. Зі свіжої капусти готують різноманітні страви, її квасять, маринують, сушать. Квасять, тобто консервують капусту ще з X століття. Цукор, що міститься в ній, при цьому перетворюється на молочну кислоту, яка й зберігає природні властивості рослин.

Хімік. Кислотність свіжої капусти невисока. В основному це яблучна і лимонна кислоти, але наявні також янтарна, кофейна, тартранова.

Лікар. Останню (тартранову) застосовують у профілактиці та лікуванні атеросклерозу та ожиріння, оскільки вона заважає перетворюватися вуглеводам на жири та холестерин.

Біохімік. З 16 вільних амінокислот у складі білокачанної капусти є такі важливі, як криптофан, лізин, метіонін. Капуста містить вітаміни А, С, Р, К, солі Калію і Фосфору, цукор, гормональні речовини, фітонциди.

Лікар. Білокачанну капусту з давніх-давен застосовували в разі розладів травлення, хвороб печінки і селезінки, для лікування опіків, ран, екземи, виразок. Подрібнена свіжа, а також квашена капуста підвищує апетит, посилює секрецію шлунка, регулює роботу кишечнику, а отже, поліпшує весь процес травлення. Загальновизнано, що квашена капуста — чудовий профілактичний засіб проти цинги.

Біохімік. Із савойської та цвітної капусти виділено спирт маніт, солодкий на смак і здатний замінити цукор хворим на цукровий діабет. Містить ця капуста і спирт інозит, що має протисклеротичні властивості.

Лікар. Білокачанну капусту вживають як легкий проносний та сечогінний засіб. Рекомендують випивати тричі на добу по півсклянки сирого соку протягом чотирьох-п’яти днів тим, хто хворіє на авітаміноз, має виразку шлунка й дванадцятипалої кишки. Сік капусти посилює апетит і виділення травних соків у разі гастритів з недостатньою кислотністю, колітів, жовтяниць, захворювань селезінки. Капустяний сік із цукром — хороший відхаркувальний, антисептичний і протизапальний засіб. Насіння капусти вживають проти глистів.

Подрібнене зелене листя разом з яєчним білком кладуть на гнійні рани, опіки та незагоєні виразки.

Сирим соком знищують бородавки, розведеним полощуть горло хворі на ангіну.

Білокачанну капусту, яка містить тартранову кислоту, доцільно споживати й тим, хто має зайву вагу.

Баклажан

Історик. У Стародавньоу Римі баклажан називали «біснуватим яблуком» і вважали, ніби тривале, щоденне вживання їх у їжу може спричинити психічний розлад. Баклажанам приписували надзвичайні властивості, передусім магічну дію в коханні, тому й понині в Єгипті їх назва перекладається як «яблука милості» та «яблука любові». Не відстають і європейці у вигадуванні імен для цього овочу: «груша солодкого кохання», «яблуко із Содома».

Біохімік. У нашій країні баклажани вирощують на півдні. У них виявлено аскорбінову кислоту, каротин, вітаміни і Вони містять велику кількість пектинових сполук. Гіркуватого присмаку надає овочам глікоалкалоїд соланін. Особливо цінний овоч умістом значної кількості фолієвої кислоти — вітаміну, який підтримує творення елементів крові (еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів).

Баклажани — важливе джерело фенольних сполук, які мають властивість зміцнювати капіляри та володіють протисклеротичною дією. З мікро- та макроелементів слід назвати Калій, Алюміній, Манган, Цинк, Купрум, Ферум.

Лікар. Сполуки Калію звільняють організм від надлишку води та кухонної солі, поліпшують кровообіг у серцевому м’язі. Манган сприяє засвоєнню жирів, оберігає печінку від жирового переродження, посилює здатність інсуліну знижувати рівень цукру в крові, активує процес утворення еритроцитів. Дія цього елемента дає ще кращі наслідки в поєднанні його з Купрумом, Цинком і Кобальтом. Лікувальними властивостями відзначаються й барвні речовини — антоціани. Вони зміцнюють судини, використовуються проти запалення та склерозу. Мабуть, невипадково на Близькому Сході вважають, що баклажани продовжують життя людини, оберігають її від ожиріння.

Ведучий. Баклажани широко використовують у кулінарії та консервній промисловості. Їх смажать, маринують, консервують, використовують упродовж року не тільки для розширення асортименту харчування, а й для зміцнення здоров’я.

Перець

Історик. Це було восени 1532 року. Конкістадори вишикували свої війська на правому березі ріки Оріноко й спостерігали за поведінкою супротивника — індіанців. Іспанці були впевнені, що легко переможуть «червоношкірих дикунів».

Та не так сталось, як гадалось. Супроти вогнепальної зброї та метальних снарядів завойовників індіанці виставили дерев’яні списи та луки зі стрілами. Але перед атакою вони чомусь утворили півколо. Попереду їх лав проступали юнаки, тримаючи в руках залізні листи із жевріючими головешками. Вітер доносив до іспанців якийсь запашний димок.

От уже між конкістадорами та індіанцями лишилося кроків двісті... Сто п’ятдесят... Сто!

Зненацька юнаки вихопили зі своїх торб, прив’язаних на стегнах, якийсь порошок і жменями почали його сипати в жар...

Викликають на поміч духів! — посміхалися іспанські вояки. Та не встигли вони оговтатись, як на них війнуло задушливим димом, а потім суцільна хмара заступила шлях білою пеленою. Добре навчені воїни з переляку падали на землю. Кидали зброю і, рятуючись від смерті, хапалися руками за обличчя, затуляли долонями носи й очі.

— Хмара смерті, хмара смерті! — вигукували завойовники і кидалися навтіки від задушливого диму...

Перець-стручок завіз до Європи з Гаїті Христофор Колумб. Але батьківщиною гірких плодів ботаніки називають країни Близького Сходу та Середньої Азії.

Ведучий. Розрізняють перець солодкий і гіркий.

Лікар. Солодкий перець багатий на вітаміни. Він збуджує апетит і поліпшує роботу органів травлення, через що його рекомендують у разі виснаження й анемії. Сприяє овоч і жовчовиділенню. З цукрових сполук є у перці глюкоза, фруктоза, сахароза. З органічних кислот — яблучна, лимонна та щавлева.

Біолог. Коли стручки солодкого перцю достигають, майже удвічі зростає його вітамінна цінність.

За вмістом аскорбінової кислоти цей овоч посідає перше місце. З ним можна порівняти хіба що чорну смородину та шипшину. До того ж перець містить нікотинову та фолієву кислоти, а також вітамін Е.

Ця рослина — незрівнянний постачальник флавоїдів для організму людини. Одержані в чистому вигляді, ці сполуки називають вітаміном Р, який добре зміцнює капіляри.

Лікар. Каратиноїди, які містить перець, збуджують апетит, підсилюють виділення шлункового соку, стимулюють роботу підшлункової залози. Каратиноїд капсаїдин застосовують як подразник і вводять до складу перцевих пластирів, настоянок.

к. У плодах перцю виявлено сполуки Калію, Кальцію, Магнію, Натрію. Із мікроелементів є Ферум, Манган, Купрум, Цинк, Флуор, Іод. Особливо багато Феруму (750 мг на Біохімі100 г свіжого продукту), а Цинку — 400 мг на 100 г, тобто набагато більше, ніж в усіх городніх культурах, за винятком часнику. Насіння та оболонка стручка містять антибіотик капсициїдин.

Лікар. Подразнюючи нервові закінчення шкіри та слизової оболонки, він сприяє розширенню судин, розігріванню та приливу крові до хворого місця, а отже, знеболює його. Перець пригнічує дріжджові грибки, а екстракти з його листя згубно впливають на численні віруси рослин.

Помідор

Ведучий. Важко повірити, що такі смачні овочі, як помідори, наші предки ще двісті років тому вважали отруйними.

Біохімік. Помідори мають у своєму складі цукристі сполуки (глюкозу, фруктозу, сахарозу), органічні кислоти (яблучну, лимонну, щавлеву та винну), органічні кислоти та вітамін С.

Вони містять каротиноїд — лікопін, який в організмі людини і тварини перетворюється на вітамін А.

Лікар. Помідори з відкритого ґрунту порівняно з плодами, вирощеними в парниках або теплицях, значно багатші на вітаміни. У них особливо високий уміст вітаміну С, нікотинової та пантотенової кислот. А фенольні сполуки мають жовчогінні, сечогінні, антимікробні капілярозміцнювальні та протизапальні властивості. Плоди помідорів містять чимало флавоноїдів, які є хорошим протисклеротичним засобом. Вони знижують уміст холестерину в крові, запобігають жировому переродженню печінки, підвищують імунітет організму, сприяють утворенню в крові гемоглобіну.

У зелених частинах рослин і недозрілих плодах знайдено глікоалкалоїди (томатини) — складні органічні сполуки з активною фізіологічною дією. У великих концентраціях можуть токсично впливати на організм. Коли консервують зелені томати, глікоалкалоїди розпадаються.

Агроном. Цікаво, що томати згубно впливають на личинку колорадського жука. Він затримує розвиток деяких грибів, які є збудниками захворювань людини, тварин та рослин.

Біохімік. Серед мінеральних речовин у помідорах переважають сполуки Калію, Натрію та Магнію, вони містять Ферум, Кобальт, Цинк. У них виявлено Ванадій, Іод, Манган, Купрум, Молібден, Флуор, Хром та ін.

Лікар. Завдяки такому вмісту мікроелементів їх рекомендують уживати людям із серцево-судинними захворюваннями, недугами шлунково-кишкового тракту та порушенням обміну речовин. Їм властива м’яка проносна дія, вони посилюють перистальтику кишок. Свіжі плоди і томатний сік здатні помірно знижувати артеріальний тиск та зменшувати рівень холестерину в крові. Томатний сік успішно використовують для лікування інфікованих ран і травм (незагойних виразок) шкіри.

Корисним є консервований сік із томатів. У ньому містяться сильні за своєю дією фітонциди, які пригнічують процеси бродіння та гниття в кишечнику. За кількістю аскорбінової кислоти він не поступається соку з цитрусових. Склянка томатного соку забезпечує половину добової потреби організму у вітамінах А і С.

Косметолог. Помідори використовують із косметичною метою для підвищення тонусу шкіри обличчя, її м’якості. Для цього треба зняти зі свіжого помідора шкірочку, приготувати з м’якуша кашкоподібну масу, вичавити її через марлю, щоб видалити насіння, змішати з половинкою яєчного жовтка та однією-двома чайними ложечками крохмалю — і маска готова. Інколи плоди нарізують кружальцями і на 15–20 хвилин накладають на обличчя і шию. Сік проникає в шкіру і, таким чином, вона стає еластичною, розгладжуються зморшки, відбілюються ластовиння та пігментні потемніння. Масаж жирної шкіри роблять половинками помідорів.

Гарбуз

Історик. Щодо гарбуза, одні дослідники вважають, що батьківщина гарбузів — Америка, інші доводять їхню спорідненість з китайським царем овочів — гарбузом-горлянкою. Цей сорт здавна культивувався в Китаї при імператорському дворі, де з вирощених плодів виготовляли фігурні вази та інші посудини. Гарбузи-горлянки ще за сивої давнини вирощували в Центральній Азії, де й понині з них виготовляють ємності для води, вина й тютюну.

Лікар. Гарбуз дуже смачний і корисний овоч, багатий на каротин та вітаміни. У м’якуші його міститься особливо багато цінного для дитячого організму вітаміну D, який посилює життєздатність і прискорює ріст. Оскільки в гарбузі багато солей Купруму, Феруму й Фосфору, які позитивно впливають на кровотворення, його вживають для профілактики недокрів’я та атеросклерозу. Корисний у разі хвороб печінки і нирок. Він хороший регулятор травлення і завдяки великому вмісту пектину сприяє виведенню холестерину.

Біохімік. Гарбуз — справжня комора мінеральних речовин. Він багатий на Кальцій, Калій, Фосфор, Ферум, Купрум, Флуор і Цинк.

Лікар. Гарбузовий м’якуш, у якому багато каротину, вітамінів С, вживають для поліпшення функціональної діяльності кишечнику, водночас це добрий сечогінний засіб. Корисний людям із захворюваннями серцево-судинної системи. Гарбуз рекомендують вагітним жінкам від нудоти, його вживають від морської хитавиці.

Для лікування нирок уживають свіжий сік — по півсклянки на добу. Сік гарбуза має й заспокійливі властивості, поліпшує сон. У вигляді компресів розтертий м’якуш цього овочу прикладають у разі екзем, опіків та висипів на тілі.

Страви з гарбуза бажано вживати тим, хто переніс хворобу Боткіна, бо діючі речовини у м’якуші прискорюють відновлення антитоксичних функцій печінки.

Гарбузове насіння здавна використовують у народній медицині проти глистів.

В Індії гарбуз використовують для лікування туберкульозу. Доведено, що водний екстракт плодів цього овочу в співвідношенні 1:10 000 гальмує ріст туберкульозної палички.

Кавун

Історик. У дикому виді ця рослина зустрічається в пустелях та напівпустелях Південної Америки. А вирощували та вживали її в їжу ще в Давньому Єгипті.

Китайці настільки шанували цю культуру, що навіть мали свято «День кавуна».

До Росії кавуни потрапили десь у другій половині XVII століття. 1660 року було видано царський указ, який приписував вирощувати царський овоч у південних районах країни. За часів Петра І кавуни вже не вважали «екзотами».

Біохімік. Цукристість кавунів залежить від кліматичних умов зони їх вирощування. У складі цього солодкого овочу переважає фруктоза, багато яблучної та лимонної кислот. У плодах високий уміст пектинових речовин, що так потрібні для людського організму.

Лікар. Ніжна клітковина кавуна, насичена пектинами, підсилює перистальтику кишечнику, сприяє виведенню холестерину. На вітаміни кавуни біднуваті, але містять багато фолієвої кислоти, тому їх корисно вживати хворим на недокрів’я, хронічний гепатит, цироз печінки, атеросклероз.

Біохімік. Мінеральних сполук зовсім мало, але міститься багато Калію (склянка соку з кавуна — 175 мг Калію).

Косметолог. Кавун надає м’язам і шкірі пружності.

Дієтолог. Корисно доповнювати ним їжу після різних хірургічних утручань, а також під час лікування ожиріння, щоб вивести з організму надмір тканинної рідини.

р. За хронічної недостатності кровообігу, гіпертонічної хвороби, нефритів, пієлонефритів, подагри, хвороби печінки й жовчного міхура рекомендують влаштовувати кавунові розвантажувальні дні (Ліка1,5 кг спілого кавуна розділити на п’ять прийомів їжі). Але такі дні проводять не самостійно, а за призначенням лікаря.

Косметолог. З м’якоті кавуна ще в давнину виготовляли живильно-вітамінні маски. Перед накладанням маски старанно вмиваються і роблять парову ванну обличчя (накривають голову рушником і хвилин 10 тримають над мискою з окропом).

Для маски беруть п’ять-шість шарів марлі або тонкий шар вати і змочують її соком кавуна. Накладають на обличчя й шию на 15–20 хвилин. Знявши маску, обличчя промивають теплою водою й висушують рушником, не витираючи, а ніби промокаючи шкіру. Після цього змащують обличчя живильним кремом з натуральних жирів.

Огірок

к. Огірок — одна з найдавніших рослин серед овочів, йому понад шість тисяч років! Існує декілька версій щодо батьківщини огірків. На думку деяких ботаніків, батьківщиною огірків була Північно-Західна Індія. Там ще й нині чимало диких заростей цієї рослини. Вона, мов ліана, обвиває двадцятиметрові дерева і часом утворює непролазні хащі. У Непалі огудина сиккімського огірка випростовується на 8 метрів, його листя сягає майже півметра в перетині, а вага їстівного плоду становить близько Істори9 кг.

До слов’ян огірок потрапив від візантійців на межі VI–VII століть. Греки називали недоспілий плід цього овочу «аорос», від нього пішло «агурус», а потім і наше слово «огірок».

Лікар. Свіжі огірки збуджують, а квашені й мариновані посилюють виділення шлункового соку, мають жовчогінні властивості, сприяють засвоєнню жирів, білків та інших сполук. Вони виводять з організму воду і кухонну соль, що так важливо для людей із захворюваннями серцево-судинної системи та нирок. Свіжий огірковий сік, присмачений медом або цукровим сиропом, втамовує кашель, пом’якшує відхаркування мокроти.

Дієтолог. Цей овоч справді низькокалорійний, і його рекомендують споживати схильним до ожиріння.

Біохімік. Огірки містять 95–96 % води, 1,7–2,7 % цукристих речовин (переважно глюкозу і фруктозу). Зате в них багато мінеральних речовин, особливо сполук Калію, Фосфору, Магнію, Кальцію, Хлору. З мікроелементів багато Феруму й Алюмінію, виявлено сполуки Іоду, Фосфору, Цинку, Магнію, Купруму, Молібдену.

г. Людям з ожирінням можна періодично влаштовувати на основі споживання огірків розвантажувальні дні, коли хворий щодня вживає Дієтоло2 кг свіжих овочів. Розвантаження найкраще робити раз на тиждень — у суботу або неділю, щоб водночас обмежити і фізичні навантаження.

Лікар. Огірковий сік зміцнює серце й судини. Ця його властивість пов’язана з великою кількістю Калію. Тому овоч корисно вживати для профілактики напруження міокарда, для заспокоювання нервової системи. Сік діє антисклеротично, поліпшує пам’ять. За добу його можна випити до одного літра. Але сік рекомендують уживати не в чистому вигляді, а в суміші з іншими, скажімо, соком чорної смородини, яблучним, з грейпфрутів, томатним, часниковим.

Косметолог. Свіжі огірки дуже добре впливають на живлення шкіри. Від огіркового соку або кашки зі свіжих огірків вона стає білою, ніжною, еластичною, її пори звужуються, зникають зморшки. Саме цю властивість огіркового соку широко використовують у косметиці у приготуванні лосьйонів, кремів, масок. Для жирної шкіри роблять маски із суміші натертих огірків та яблук.

Суміш соку зі свіжих огірків та капусти — перевірений засіб для зміцнення волосся.

Препарати з огірків відновлюють і пом’якшують шкіру, освіжають її та вітамінізують. Смужки свіжого огіркового лушпиння прикладають до обличчя, обгортаючи рушником. За 20–25 хвилин їх знімають, витирають обличчя ватним тампоном, миють теплою водою та змащують живильним кремом.

Для ранкового масажу обличчя сік зі свіжих огірків та листя петрушки, змішані у співвідношенні 3:1, з додаванням соку квіток кульбаби попередньо заморожують у морозильній камері холодильника. Від цієї суміші шкіра чудово відбілюється, м’якшає, зморшки й пігментні плями зникають. Такий масаж роблять упродовж 10–12 днів, потім, після двотижневої перерви, знову повторюють весь цикл.

Лікар. Але під час загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, у разі гострих і хронічних ентеритів та кольок уживання свіжих огірків обмежують або зовсім виключають з раціону.

Ведучий. Уживають огірки у вигляді салатів, у суміші з іншими овочами, квасять і маринують.

З повним текстом матнріалу можна ознайомитись за посиланням

Ссилка на скачування матеріалу Вітаміни з кошика